28 жовтня студенти історичного факультету ТНПУ ім. В.Гнатюка відвідали Общинний центр євреїв в Тернополі

28 жовтня студенти історичного факультету ТНПУ ім.. В.Гнатюка відвідали Общинний центр євреїв в Тернополі, де, за сумісництвом, розміщується і Тернопільське представництво благодійного фонду «Хесед Бешт».

3fi9f-4zrh0

Інструктор Общинного центру Ірина Івшина познайомила студентів з історією як самого центру, так і з історією власне єврейського населення в Тернополі, згадки про яке датуються ще Х-ХІ ст.. Тоді євреї ставали при нагоді князям, адже були освіченими і знали багато іноземних мов.

Після того як Тернопіль отримав Магдебурзьке право в 1548 р., було дозволено проводити щотижневі торги і 3 ярмарки на рік, що сприяло розвитку міста. Всім відомо, що найкращими торговцями в усі часи були євреї, тому в 1550 р. влада міста почала видавати їм «привілеї» – дозволи на торгівлю. Таким чином, вони зробили свій внесок в розвиток економіки міста.

Община євреїв мала в Тернополі свою синагогу на вул.. Танцорова. Коли в 1675 р. місто було зруйноване татарами, ця дерев’яна синагога згоріла. Але євреї отримали дозвіл на будівництво кам’яної споруди. Стара синагога на Подолі стала окрасою єврейського Тернополя. До синагоги прилягали вулиці Бабада і Старошкільна, чиї назви пов’язані з історією єврейства Тернополя. Назва Старошкільна свідчила, що тут була стара єврейська школа – хедер. Потім її розвинули у школу Йосефа Перля. Бабади – відома на Тернопіллі родина рабинів. Один із них – раббі Герш Бабад – був служителем старовинної божниці. Ще одна вулиця у цьому районі носила ім’я барона Моріца фон Гірша – єврейського філантропа, засновника доброчинної фундації, яка розвивала єврейське шкільництво. Під час Другої світової війни нацисти спалили і зруйнували Стару синагогу на Подолі. У вирі вогню згоріли і єврейські книги та аннали громади. Рештки старовинної будівлі розібрано вже у 50-х роках.

З ХVII ст. кількість єврейського населення поступово зростає. Якщо в 1647 р. євреїв налічувалося 4 сотні, то вже в 1765 р. – 12 тисяч, а в 1921 р. з 30 тисяч мешканців приблизно 45 % складали євреї. Вони населяли переважно міста, в селах проживали тільки ті, які утримували там корчми або займалися відхожим промислом – кожухарством.

Після Другої світової війни в Тернополі не залишилося жодного єврея. В 1943 р. Тернопіль отримав табличку з написом «Юден фрай», що означало місто вільне від євреїв. Тільки невеликій кількості пощастило виїхати, решту ж розстріляли і поклали в яр в с. Петрики поблизу Тернополя.

Лише через певний час після війни євреї почали повертатися в Тернопіль. Але створити повноцінну єврейську общину їм не вдалося, адже це були люди, які з’їжджалися з усього Радянського Союзу, в них не було спільного минулого.

В містах і селах Тернопільщини з євреїв проживали лише одиниці, які не завжди признавалися в своєму походженні. Пані Ірина розповіла історію про жінку, що жила в м. Підгайці на Тернопільщині. Вона за все своє життя жодного разу не призналася, що є єврейкою. По факту, вона була останньою в місті і після того як вона померла, то єдина вціліла стіна розваленої місцевої синагоги впала. Місцеві жителі багатозначно говорили, що вона більше не мала для кого стояти.

На даний час на Тернопільщині немає синагог, а ті, що були або зруйновані, або мають вже інше призначення, наприклад, залізничного вокзалу чи сільської ради.

Єврейське життя почало відроджуватися на початку 1990-х рр..в Незалежній Україні. Створення Общинного центру та представництва благодійного фонду «Хесед Бешт» в Тернополі стало результатом клопіткої праці і великого бажання допомагати своїм побратимам.

Автор: Весна Христина

j4_mgN6lceA kXmrO_LKkHE

 

Опубліковано у Без рубрики. Додати до закладок постійне посилання.

6 коментарів до 28 жовтня студенти історичного факультету ТНПУ ім. В.Гнатюка відвідали Общинний центр євреїв в Тернополі

  1. Мар'яна Коцюбка коментує:

    У розмові з інструктором Общинного центру пані Іриною ми задавали різні запитання і одне з них було:чому євреїв так не люблять? І чому ця нелюбов пройшла через усі часи, і чи відчувалася серед представників багатьох народів?
    Я вважаю,що передусім, слід зауважити, що питання про відносини між народами- це питання розуміння, а не любові. Якщо ж мова йде про “любов до народу”, то природньо любити саме свій народ. Досить дивно виглядає, коли хтось дуже любить інший народ- не той, до якого він сам належить.Це все одно, якби якась людина безтямно любила чужу матір і менше теплих почуттів відчувала до своєї. Як гарно зауважив колись великий Тарас Шевченко – “Учітесь, читайте,і чужому научайтесь,і свого не цурайтесь”.

  2. Гринюка Марта коментує:

    Прочитавши статтю про Общинний центр євреїв в Тернополі мене найбільше вразило що після Другої світової війни в Тернополі не залишилося жодного єврея. Що Тернопіль отримав табличку з написом «Юден фрай», що означало місто вільне від євреїв. Тільки невеликій кількості пощастило виїхати, решту ж розстріляли і поклали в яр в с. Петрики поблизу Тернополя.
    Через певний час євреї почали повертатися додому але їм не вдалося створити повноцінну єврейську общину люди які зїжджалися з Радянського Союзу вних небуло нічого спільного з минулим.
    Найбільше мене вразила історія про жінку яка жила в м. Підгайці на Тернопільщині зокрема євреїв прожилало мало у містах і селах і ті що проживали непризнавалися що вони євреї однією з таких була жінка яка боялася признатися до самої смерті що вона єврейка, вона була останньою в місті і після того як вона померла, то єдина вціліла стіна розваленої місцевої синагоги впала. Місцеві жителі говорили, що вона більше не мала для кого стояти.
    Потрібно відроджувати єврейське життя і велике бажання допомогати своїм побратимам.

  3. Ліщук Олександр коментує:

    Зізнаюся, вже сама ідея екскурсії до Общинного центру євреїв насторожила, адже в українському суспільстві давно склалося відношення до цієї меншини, і не завжди позитивне. Але, зустріч розвіяла всі сумніви, євреї – прекрасний народ. Розповідь Ірини Іванишиної не залишила байдужим нікого, я співпереживав євреям і розумів – на долю кожного народу випадають чисельні напасті, та лише деякі мають силу і міць,що дозволяє їм йти далі, не зважаючи ні на що. І такими народами я можу назвати і український і єврейський, що показує, як тісно іноді переплітаються долі абсолютно різних народів. Гадаю, що завдяки цій екскурсії я краще зміг зрозуміти основне – єдність і дух побратимства між представниками певного народу, бажання допомогти і щирість – такий “рецепт довговічності” будь-якого народу. На прикладі Общинного центру євреїв ми бачимо, що негаразди здатні ще сильніше об’єднати. І цей факт є чи не найактуальнішим в період сучасної ситуації в країні.

  4. Шпяк Владислав коментує:

    Єврейське питання є одним з чи не найдискусійніших і неоднозначних, і їх опрацювання становить значну наукову цінність. Таку ж цінність становить і наша екскурсія – завдяки якій ми змогли об’єктивно оцінити роль евреїв у житті Тернополя, позбутися стереотипів стосовно цього народу.
    Відвідини Общинного центру євреїв мене вразили. Це вперше я опинився в атмосфері цього народу, відчув їх культуру і почув про історичні перепетії саме тернопільських євреїв.
    Хочеться наголосити й на існуванні фонду «Хесед Бешт», що діє на території Хмельниччини і Тернопільщини ось вже 16 років. Я знайшов інформацію про діяльність фонду, і хочу зазначити, що організація ця займається не тільки інтересами іудеїв, а й християн, що говорить про глибоку пошану одного народу до іншого.
    Я сам проживаю у с.Петрики, де колись розстріляли євреїв, ми пам’ятаємо ці страшні події і висловлюємо глибоку шану померлим, адже геноцид євреїв – трагедія світового масштабу.
    Таким чином, бачимо, що історія Тернополя тісно переплетена з історією життя євреїв на цій території. І. хоч, нині втрачено чимало, все ж збережене ми маємо шанувати.

  5. Зеновія Лаць коментує:

    Перш за все, скажу, що мені сподобалась дана зустріч, було дуже цікаво. Євреї – це ті ж звичайні люди, які живуть подібно всім іншим, працюють, відпочивають тощо, але як вони бережуть свою культуру! Жодна інша нація не здатна так берегти культуру і пишатися своєю релігією. Це захоплює…

    Центром життя євреїв Діаспори завжди була громада. У Середні століття громади ці були, як правило, невеликими, об’єднували не більше однієї дюжини сімей. Щоправда, у великих містах вони іноді розросталися до декількох тисяч чоловік.

    Виключені з феодальної ієрархічної структури, євреї користувались значною свободою у самоврядуванні. Громади збирали гроші для сплати податків за утримання кладовищ і синагог, на утримання рабинів та вчителів, на допомогу бідним, які потребують в крово і шматку хліба. Управлялася громада старійшинами, обраними в результаті голосування. Статут громади також затверджувався усіма її членами.

    Злочини, що здійснювалися членами громади проти своїх побратимів, так само як і всі юридичні суперечки, розглядав суд рабинів. Ні в’язниць, ні поліцейського апарату в громадах не було. Тому суд міг присудити винному або виплату штрафу, або тимчасове або постійне виключення з громади.

    Щоб полегшити своїм членам дотримання правил кошерної їжі, громада містила власну бійню, де корови, кози і вівці з курми забивалися в суворій відповідності до приписів Закону. Крім того, кожна громада обов’язково будувала лазню, щоб було де зробити ритуальне обмивання очисне.

    Тому одне можу порадити, організовувати більше зустрічей, щоб пізнавати культуру різних народів.

  6. Nazariy Lisiy коментує:

    З метою кращого розуміння проблеми «Голокосту», та й взагалі специфіки цього сприйняття в сучасному суспільстві ми відвідали центр єврейської общини в Тернополі. …вразило все: почуте, побачене. За всіх позитивних моментів – виникав великий жаль, зате що пережив цей народ і нерозуміння деякими людьми всієї суті цього «кривавого» винищення. На противагу всім протиріччям і сумнівам, оскільки це не перші мої відвідини заходу із цієї тематики, виникало запитання, що ще нового можна побачити і дізнатися про цю «чорну» сторінку з людської історії, крізь призму відповідних освітніх дій. Проте, з перших хвилин заданий контекст засвідчив, що є багато запитань, на які потрібно шукати відповіді. Осмислення цих подій, історичні, філософські, теологічні, психологічні, правові аспекти «Голокосту» сьогодні турбують світове співтовариство. Адже, без розуміння та знання відповідей на ці запитання, ми не зможемо уникнути «Катастрофи» в майбутньому. Дискусії, які розгорталися під час перебування в общинному центрі, та й по дорозі додому , ще раз засвідчили, що викладання такого ряду проблематики є одним із ключових аспектів в історично-освітньому просторі. Можливо, наші відвідини і не дали повною мірою відповіді на всі наші внутрішньо-поставлені запитання, проте, утвердили те, що незалежно від того, яку віру ми сповідуємо, переконань яких дотримуємось, спільне одне – ми люди… і це чорна пляма нашої спільної історії, яка бентежить і ранить серце.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>