2015- рік Андрея Шептицького, видатного українського церковного та суспільного діяча.

1 листопада 2014 р. було офіційно проголошено 2015 р. роком Андрея Шептицького, видатного українського церковного та суспільного діяча.

hghhhh

Він походив із стародавнього русинського роду Шептицьких, з якого також вийшли щонайменше десяток відомих церковних діячів, наприклад, греко-католицькі митрополити Атанасій Шептицький та Лев ІІІ Шептицький.

Андрей (справжнє ім’я – Роман) з дитинства цікавився релігією і мав велике бажання здобути монарший чин; його батьки були проти цього. Однак згодом, бачачи, що їхньому сину дійсно лежить до цього душа, дозволили піти в Добромильський монастир отців Василіян, що принесло Андрею велику радість. Його батько, Іван Шептицький, вперше відвідавши сина в монастирі і побачивши іскру в його очах, промовив: «Ми не гідні цієї дитини!»

Андрей багато молився і наполегливо вчився, висвятився на священика, отримав звання доктора філософії і теології. 1899 р. імператор Франц Йосиф І номінував А.Шептицького на Станіславівського єпископа. Він за свою службу об’їхав кожну церкву на Станіславівщині, не обділив увагою жодної церковної громади.

17 грудня 1900 р. А.Шептицький був номінований Галицьким митрополитом, яким залишався до кінця свого життя.

На посаді митрополита Андрей займався благодійництвом. Він відкривав монастирі, семінарії в Перемишлі і Станіславові. За свій кошт відсилає здібних дітей вчитися за кордон.

В 1906 р. митрополит Андрей організував паломництво українців у Святу Землю. Підготовку до неї почав ще за 7 місяців. Щоб розпланувати маршрут, узгодити всі організаційні моменти, митрополит спочатку сам поїхав в цю подорож, після чого, врахувавши всі деталі, здійснив паломництво з прочанами, яке проходило 5-28  вересня 1906 р.. Про нього згодом була написана книга «Як Русь слідами Даниїла ходила».

З початком Першої світової війни греко-католицька церква була обезглавлена – А.Шептицького арештували. Його вивезли в Суздальський монастир, при чому за його власний рахунок. Там були жахливі умови, одна з них – низькі стелі. Так як Андрей був дуже високим чоловіком, майже 2 метри ростом, йому приходилося важко, адже вже тоді в нього були хворі суглоби (ускладнення від скарлатини). Митрополит пробув у засланні до 1917 р., але й там не припиняв своєї екуменічної діяльності.

Доля завела А.Шептицького і у Європу та Америку, бо в той час українські діаспори не мали духовного пристановища. За законом діаспора не мала права купити землю для будівництва храму без свого єпископа, тому Андрей Шептицький вирішив допомогти співвітчизникам. В результаті були побудовані перші храми в Каліфорнії та Вінніпезі. Також митрополит добився права на будівництво храмів у Бразилії і Аргентині.

В Україні А.Шептицький утримував сиротинці, але так як він не мав ніяких прибутків, то відповідно коштів не вистачало. Тому митрополит купив в Європі нерухомість, здав її в оренду і прибутки від неї спрямував на утримання сиріт, які називали його «любим таточком».

Під час Другої світової війни А.Шептицький також допомагав потребуючим. В підвалах його родинного маєтку переховувалося понад 160 євреїв. Цей маєток протягом всієї війни жодного разу не зазнав обшуку завдяки авторитету митрополита. Щоб врятувати єврейських дітей, він домовився з церквою видавати липові посвідчення про хрещення єврейським дітям, щоб зберегти їхні життя. За це митрополиту Шептицькому поставлено пам’ятник в Ізраїлі.

1 листопада 1944 р. Андрей Шептицький віддав свого духа. Перед смертю він знаходився у дуже важкому стані: хворі суглоби, які супроводжували його все життя, під кінець паралізували тіло митрополита. Він став єдиною людиною, якій папа римський дозволив хреститися лівою рукою, адже права була паралізована.

А.Шептицький до кінця свого життя лишався вірним сином українського народу, незважаючи на мінливі і дуже складні політичні події. «Митрополита любили й шанували свої і чужі, його цінили й подивляли люди різних національностей, різних віровизнань та різних переконань… А  водночас його не розуміли, не раз свої найближчі й чужі, приятелі і противники, католики і православні. Не дивуймося цьому: людство цього століття просувається крізь життя приземним поїздом. Митрополит Андрей плив крізь нього надземним повітроплавом…»

Автор: Весна Христина

Опубліковано у Без рубрики. Додати до закладок постійне посилання.

7 коментарів до 2015- рік Андрея Шептицького, видатного українського церковного та суспільного діяча.

  1. Гринюка Марта коментує:

    Анлізуючи діяльність Митрополита Андея Шептицького видатного українського церковного та суспільного діяча ще змалечку бажав здобути монарший чиний, наполегливо вчився на священика і отримавши звання доктора філософії і теології за свою службу обїхав кожну церкву не обділивши увагою своєю жодної церковної громади.Якою ж доброю людиною був Андрей Шептицький не шкодував коштів на дітей і відсилав здібних дітей навчатися за кордоном і все це за свій кошт.
    Організовував паломництво українців у Святу Землю підготовку до неї почав ще за 7 місяців митрополит сам спочатку поїхав у подорож щоб врахувати всі деталі здійснив паломництво з прочанами, яке проходило 5-28 вересня 1906 року. Згодом була написана книга ” Як Русь слідами Даниїла ходила”.
    Андрей Шептицький не впав духом навіть коли прийшла перша світова війна греко-католицьку церкву було обезглавлено а Шептицького арештовано і вивезено в Суздалльський монастир за його власний рахунок , він витримав всі муки які були зним зокрема жахливі умови одна зних низькі стелі . Так як зйого ростом майже 2 метри ростом йому приходилося тяжко вже тоді у нього були хворі суглоби .
    Навіть після пережитого Андрей Шептицький не покинув улюбленої справи в Україні утримував сиротинці але так як він немав прибутків то відповідно коштів не вистачало ,митрополит купив у Європі нерухомісь здав у оренду і спрямував кошти на утримання сиріт,також допомагав потребуючим переховував у своєму маєтку багатьох євреїв.
    Можна сказати що Андрей Шептицький залишався вірним сином українського народу незважаючи на те що він немав змоги допомагати завжди виходив з любої ситуації за доброту діти сироти назвали Андрея Шептицького ” любим таточком”

  2. Коваль Роман коментує:

    Нелегка доля А. Шептицького заставляє вдуматись і в власне життя, здається ми втратили ті ціності які були притамані Андрею, а можливо в нас їх і ніколи небуло. Хочеться щоб наше суспільство більше відкривало для себе життя А. Шептицького, а то можна з певніністю сказати що сучасне молоде покоління навіть незнає хто це, це сумно, що таку велику людину так мало знають і так мало вивчають.

  3. Зеновія Лаць коментує:

    Я також, як і автор даної статті, мала згоду відвідати музей-бібліотеку Андрея Шептицького, поринути у далеке минуле, пізнати важкі та болючі шляхи митрополита, захоплюватись благородними діяннями, безкорисливими вчинками та безмежно добрими справами. Він усіма своїми великими християнськими діяннями завжди був разом зі своїм народом і жив тільки для нього. Я вважаю, що нашим обовязком є осягнути його мудрість, пізнати діла, перейняти той духовний спадок як найдорожчий скарб, і наслідувати та пишатись його вчинками.
    Його ім’я вже давно стало символом української Церкви, символом духовності нації, символом національного та духовного єднання народу. Для кожного українця ця незвичайна харизматична постать – святий приклад для наслідування. Адже його заповіти – вчення справжньої віри та любові до ближнього, свідомого християнства й національного патріотизму – заповіти на всі віки, на всі прийдешні покоління.
    Свій шлях обрав свідомо. Прагнув скромним пастирем-ченцем служити Богові та людям. Але Господь вказав йому тернистий, звивистий шлях, поклавши на його плечі важку ношу, і він поніс її, благословенний та смиренний, з великої любові до свого народу, з усвідомлення великої відповідальності перед його теперішнім та майбуттям.
    Найбільше мені запам’ятались останні слова Шептицького, який сказав:  “Наша Церква буде знищена, розгромлена більшовиками. Але держіться, не відступайте від віри, від святої Католицької Церкви. Вона буде гарнішою, величавішою від давньої та буде обнімати цілий наш народ. Україна звільниться від свого упадку та стане державою могутньою, з’єднаною, величавою, яка буде дорівнюватися другим високо розвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як кажу, тільки треба молитися, щоби Господь Бог і Мати Божа опікувалися завжди нашим бідним, замученим народом, який стільки витерпів, щоб ця опіка тривала вічно. Прощаюся з вами. Будьте сильні і стійкі у вірі, витривалі, ревні в служінні Господу Богу. Більше мого голосу не почуєте, аж на страшному суді”, сподіваюсь, що друга частина також здійсниться…

  4. Дідик Ольга коментує:

    Я захоплююся постаттю Андрія Шептицького, адже все своє життя митрополит посвятив служінню Богу, церкві та українському народу. Заповітною його мрією була єдність українців, яка була запорукою утворення об’єднаної християнської Церкви і розбудови власної держави. Духовний заповіт митрополита є закликом до усіх християнських Церков сьогоднішньої Української держави з метою подальшого порозуміння та взаємного зближення.

  5. Оксана Горбаль коментує:

    Відновлення незалежної української держави у 1991 році сприяло встановленню історичної справедливості щодо греко-католицької церкви. Важливу роль у становленні і розвитку греко-католицької церкви відіграв митрополит Андрей Шептицький. Він – приклад для всього духовенства, діяв справді як слуга Божий, аби всебічно захистити християнські й національні цінності.
    Усе своє життя митрополит Шептицький невтомно працював над зціленням церковного розколу між православним Сходом і католицьким Заходом. Він вірив, що Господь дав українському народові особливе посланництво в цій справі.
    Його називали “батьком української діаспори”, він наголошував, що виховання дітей та молоді є основою нашого майбутнього. Дбаючи за майбутнє, необхідно дбати про належне виховання, він власним прикладом показав, що і як саме потрібно робити.
    Я вважаю, що все те, що відбувалося з Андреєм Шептицьким, відбувалося не випадково.

  6. Мар'яна Коцюбка коментує:

    Я вважаю , що для України Митрополит Андрій – одна з найвеличніших постатей української церкви. Його вчинками завжди керували любов до людей, правди та чесності, і, мабуть, саме тому Андрій Шептицький здобув повагу та любов українців. Пізнаючи житіє і діяльність великого Митрополита, немов відкриваєш для себе якийсь дорогоцінний скарб. І в якусь мить відчуваєш, що багатієш. Багатієш у вірі, багатієш у правді, багатієш у духовності. Хочеться за прикладом його бути просто справжнім, свідомим християнином.

  7. Nazariy Lisiy коментує:

    Для нас, галичан-українців, постать Митрополита Андрея Шептицького є як ніколи актуальною, тому що весь український народ сьогодні знову стоїть перед великим історичним викликом самоутвердження, та державотворення, чому Митрополит Андрей, як добрий пастир, присвятив усе своє життя.
    Здавалося б, у час війни мають перестати діяти євангельські засади, тому що набирають актуальності одвічні закони відплати та помсти. Настає доба, коли створюється враження, ніби Бог затуляє від нас своє обличчя. Добрий пастир знає, що в таку добу в серцях людей може наступити велике духовне затемнення. І вони, шукаючи захисту, здатні завдавати одне одному ран. Тоді й ворогу зручно змінити тактику, оскільки виграшною стає підривна робота: підбурювання до насильницького зведення рахунків, дезорганізації суспільного життя. І все це публічно мотивується патріотичними гаслами чи воєнними обставинами. Проводячи таку аналогію, на сучасні події так як і колись, для Митрополита Андрея це був час цілковитої руїни того, що він усе своє життя плекав, – руїни, від якої народ наш тепер треба боронити: «Не давайтеся наклонювати до якихсь-небудь актів насильства або непослуху, заховуйте розвагу й супокій, єдність і згоду, керуйтеся в усім розумом просвіченим, вірою. Божий Закон хай буде правилом Вашого поступовання й Вашою ціллю. Ідучи дорогою цією без ніякого сумніву найлутче послужите Батьківщині й будучности нашого народу».
    Митрополит Шешицький бачив, що в суспільному житті українців раз у раз відтворюється їхня фатальна схильність до взаємної ворожнечі, і невтомно боровся за примноження єдності. Цим своїм словом він промовляє до нас і сьогодні: « До осягнення наших національних ідеалів треба нам єдности… Треба нам, оскільки це тільки можливе, усунути всякі роздори і все, що ділить, і всіма силами змагати до осягнення, по змозі, як найбільшої єдности….»

Написати відповідь до Зеновія Лаць Скасувати відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>