"Зелена церква" у Тернополі

Зелена церкваУ центрі міста, на розі вулиць Руської і Митрополита Мстислава милує око старовинний храм оригінальної архітектури – церква Різдва Христового, або, як її ще називають, Середня. Вона належить до найдавніших споруд міста.
У давні часи до неї прилягали міські вали, поряд була Кам’янецька брама. Уперше про дерев’яну церкву згадується у королівській грамоті від 6 липня 1566 р., де йдеться про укріплення міста сином Яна Тарновського – Христофором. У ній зазначено, що міський мур тягнувся зі сходу вулицею Кам’янецькою (частина теперішньої Руської), або, так званим, головним трактом, близько церкви Різдва Христового.
З цією церквою пов’язане перебування у Тернополі в 1589 р. царгородського патріарха Єремії. На зустрічі патріарха з тернопільськими братчиками був присутній знавець грецької мови Кирило Транквіліон Ставровецький – автор книги «Зерцало Богословія», виданої у Почаєві 1618 р. Тоді ж патріарх Єремія затвердив статут і свободи «Рождественського братства церковного». У грамоті Костянтина Костянтиновича Острозького згадується, що він, як власник Тернополя, надав у 1570 р. два лани поля на потреби церкви і шпиталю. Розмір «лану» дорівнював 30 морґам (морґ становив 0.5985 га). Цей наділ перейшов у розпорядження братства, членом якого був володар міста. До благодійної роботи також залучалася Хрестовоздвиженська церква. У 1735 р. чинність цього привілею знову була підтверджена. У грамоті князя Острозького згадується також про школу, якою займалося братство.
Історія кам’яної оборонної споруди починається з 1602 р. У храмі зберігалася записна книга, в якій зазначалося, що він будувався з липня 1602 р. до вересня 1608 р., фундаторами були Василь Ігнатович, відомий під прізвиськом Чайка, і Семен Григорович. Будівництво доручили «доброму муляру» на ім’я Леонтій. Крім фундаторів, споруджувати церкву допомагали всі парафіяни: своєю працею, грошовими пожертвуваннями, будівельними матеріалами (видатки на будівництво становили 1916 золотих).
Кам’яна церква неподалік валу була одночасно оборонною спорудою і входила у загальний комплекс захисту міста. Первісно вона сягала по нинішній бабинець. Пізніше добудували притвор, але в такий спосіб, що над ним була стеля, а над нею, на поверсі – церквиця, а точніше – приділ Святої Трійці. Тоді ж добудували два невеликі бокові бастіони і перехідні галереї. Практично під одним куполом діяло дві церкви – Різдва Христового і Святої Трійці. Грамота львівського єпископа Йосипа Шумлянського від 1668 р. засвідчувала утворення братства для молоді при церкві Святої Трійці.
Згідно з переказами, у Середній церкві молився під час Національно–визвольної війни ХVII ст. Богдан Хмельницький. Із грамоти князя К. Острозького, підтвердженої у 1743 р. Якубом Собєським, дізнаємося, що церква була соборною.  У ній, крім священика, служив і диякон. Парох цієї церкви був уже протоієреєм, протопопом, або намісником єпископа на всій Тернопільській території. Згідно з цією грамотою, церква мала право розпоряджатися майном Хрестовоздвиженської церкви, приймати і віддаляти дяка і проскурницю. Її священик щороку звітував перед князем або намісником.
При храмі був старовинний цвинтар, який вже згадувався в інвентарі міста 1672 р. Напис, висічений на пам’ятному хресті неподалік храму, нагадував про великі людські втрати, яких зазнав Тернопіль під час чуми 1770 р. Тоді в місті вимерло до 10 тис. осіб. Уся церковна територія була обнесена муром. В описі міста 1672 р. згадується церковна кам’яниця, в якій мешкав священик Григорій.
Після 1700 р. церква Різдва Христового стала греко-католицькою. Згодом вона зазнала значної реконструкції: стелю в притворі було завалено, камінь з фундаційним написом перенесли за вівтар біля бічного входу. Ймовірно, зазнали зміни розписи інтер’єру. Дещо пізніше, наприкінці ХІХ ст., спорудили дзвіницю з трьома дзвонами.
Як відомо також, що 18 листопада 1918 р. у Середній церкві присягали на вірність Українській державі співробітники окружної військової команди та командири підпорядкованих їй частин. Приймав присягу отець Володимир Громницький.
Сучасний архітектурний вигляд церкви остаточно сформувався після останньої реконструкції у 1936–1937 р.р. Тоді у вівтарній частині вбудували два допоміжних вікна для кращого освітлення, дещо змінили форму головного купола та іконостасу, розписали інтер’єри.
Від Руської вулиці в церкву вела вхідна брама у кам’яній огорожі, що сягала тротуару. Дзвіниця була біля стін муру. Із західного боку до церкви прилягали кам’яниці. З південного боку – будинок для священика і парафіяльної канцелярії. А з південного заходу була збудована дяківка, де в передвоєнні роки відбувалися репетиції церковного хору під керівництвом Степана Шутовського. Хор співав щонеділі на великій Службі Божій, брав участь у різних громадських святах, особливо у Шевченківських урочинах. 3 червня 1934 р. тут відправлялась жалобна Богослужба за Симона Петлюру. Відслужили її отці В. Громницький, С. Колянківський та С. Ратич. Співав хор «Поділля». У Службі брали участь представники місцевої влади та військові.
Після так званого Львівського Собору 1946 р. церкву Різдва Христового, як й інші храми, передали Російській православній церкві. Тепер храм належить до Тернопільської єпархії УАПЦ. У 1958 р., під час розширення вулиці, мур, що оточував церкву, розібрали, а дзвіницю перенесли.
Свого часу у храм Різдва Христового із Хрестовоздвиженської церкви перенесли чудотворну Ікону Тернопільської Божої Матері. Цю ікону передала храмові побожна родина тернопільського шевця Маркевича, що мешкав над ставом. Саме у цій хаті під час Великого посту 1730 р. заплакав образ Матері Божої. Церковна комісія підтвердила істинність чуда. Митрополит Атанасій Шептицький своїм декретом 15 липня 1730 р. проголосив образ чудотворним і встановив її празник на день Святого Покрова Матері Божої (14 жовтня). Ікону з урочистою процесією перенесли у Надставну церкву. У цій церкві Богородиця продовжувала плакати. Декрет Атанасія Шептицького поновлювано у 1737 р. і 1834 р. Про чудесні зцілення від ікони свідчили дари вдячності – вилиті зі срібла мініатюрні руки, ноги, очі, серця як символ оздоровлення тіла і душі. Парох Середньої церкви о. Володимир Громницький після повернення із Росії, куди його вивезли під час Першої світової війни, прикрасив образ на знак вдячності срібними ризами. У церкві Різдва Христового ікона зберігається і сьогодні. При храмі діяла Марійська жіноча дружина.
Отже, на сьогоднішній день «Зелена церква» є окрасою міста, має важливе значення як пам’ятка духовного життя Тернополя та входить до числа об’єктів, які часто відвідують туристи та гості міста. Для самих тернополян та очільників церкви важливим залишається дбати про саму будівлю, адже цей храм є одним із символів Тернополя.
Список використаних джерел:
1. Бойцун Л. Церква Різдва Христового // Старовинні церкви Тернополя / Ї. — 2010. — Ч. 63.
2. Гудима А., Івахів Г. Різдва Христового Церква (Середня) // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 182–183.
3. https://zabytki.in.ua/uk/1139/tserkva-rizdva
4. http://www.ji.lviv.ua/n63texts/bojcun_starovynni_cerkvy.htm
5. http://zz.te.ua/yaki-tajemnytsi-pryhovuyut-unikalni-hramy-ternopilschyny/


Студент ІІІ курсу,
Мунило Назар

Регіон: 
Tags: 

Додати новий коментар